І хоч бій під Крутами не мав визначального воєнного значення, для українського народу він став символом героїзму і жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежність України.

Сьогодні, 29 січня 2014 року, українці відзначають 96-ту річницю бою під Крутами. Цей бій тривав понад 5 годин. Він відбувався на залізничній станції Крути 29 січня 1918 року між більшовицькими військами Михайла Муравйова та об’єднаними військами юнкерів 1-ї Київської юнацької школи ім.Б.Хмельницького та першої сотні новоствореного Студентського куреня під єдиним командуванням Аверкія Гончаренка під час наступу на Київ військ Муравйова.

Перед військами Аверкія Гончаренка стояло завдання затримати наступ на Київ більшовицьких військ, тоді як головні українські військові сили на чолі з Симоном Петлюрою вирушили на Київ придушувати повстання на заводі “Арсенал”.

Можна виокремити такі особливості битви під Крутами, що виділили її з-поміж інших військових конфліктів того часу та привернули до неї увагу громадськості:

- участь у битві студентів, які не мали попереднього військового досвіду (116 бійців Студентської сотні),

- величезна чисельна перевага більшовицького війська (500-600 воїнів під командуванням А. Гончаренка і до 6 тисяч воїнів під командуванням  М. Муравйова),

- великі втрати української сторони, а також те, що війська Муравйова все-таки вдалось затримати і виграти час для підписання Брестської угоди.

Ввечері того дня оборонці почали відступ у напрямку Києва, аби не потрапити в оточення. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону, який чекав за кілька кілометрів від Крут. Під час самого бою там розміщувався військовий штаб і лазарет. Через суттєві втрати і розібрану залізницю росіяни цього дня не змогли продовжити наступ на Київ.

Українці втратили вбитими, пораненими, полоненими 250-300 вояків і 10 старшин. При відступі одна чота (взвод) Студентської сотні потрапила в полон. Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх повбивали. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Цікаво, що серед тих, хто поклав голову в бою під Крутами, був також 23-річний студент фізико-математичного факультету Київського університету Володимир Шульгин – брат Олександра Шульгина, генерального секретаря закордонних справ в уряді Володимира Винниченка.

Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки громадянської війни. Він показав, що ця війна ведеться за іншими правилами, адже на фронтах Першої Світової війни воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.

Тіла загиблих студентів і гімназистів із-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року відбулося урочисте перепоховання 18 померлих під Крутами на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції. У своїх виступах вони возвеличували дії загиблих українських бійців, ідеалізували їх, натомість російських більшовиків зображали в найтемніших тонах.

Під час похоронів мало не вперше правда про бій змішалася з домислом. Один із промовців, викладач гімназії, порівняв подвиг студентів під Крутами із легендарними 300-ма спартанцями під Фермопілами. Відтак народився крутянський міф. Його суть: 300 майже беззбройних юнаків кинули проти кровожерних більшовицьких орд, і вони, зраджені командуванням, прийняли нерівний бій і саможертовно загинули. Ті, хто потрапив у полон, були піддані тортурам і розстріляні, співаючи гімн під дулами кулеметів. Насправді такий опис подій був досить далеким від реальності, але виявився більш живучим ніж правдиві факти.

Як стверджував Євген Маланюк в історичному есе «Крути. Народини нового українця», опублікованому 26 січня 1941-го: «…Крутянський епізод зразу ж, можна сказати, ще над непохованими трупами його ж героїв, почав обертатися легендою у всенародній свідомості країни, ба, й поза її межами, навіть у свідомості далекого від перечуленості ворога. Причім не діяла тут жодна пропаганда (якої, зрештою, не було), жодні літературні твори («Скорбна мати» молодого Тичини з’явилася вже тоді, коли легенда цілком розпростерла свої крила), жодне, т. зв. усвідомлення мас за допомогою просвітянських метеликів чи вічевих промов». Євген Маланюк був переконаний, що під Крутами зародився новий тип українця – активного борця за незалежність України.

В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій у Крутах було встановлено березовий хрест і проведено перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам’ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го, Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам’ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

Відомий кожному вірш Павла Тичини «Пам’яті тридцяти» був написаний у 1918 році, він присвячений студентам, загиблим під Крутами.

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

За матеріалами tyzhden.ua